Живу тобою. Дихаю тобою.
Тобою плачу і сміюся теж.
Стаю з чуттям палким цим до двобою.
Але ж воно сягає неба меж!
І як мені його у ріг зігнути,
Як зі свого життя прогнати пріч,
Коли воно – солодке, мов андрути,
Коли воно – гаряче, наче піч,
Коли воно так місить мою душу,
Неначе тісто мамина рука,
Цілує серце, наче вітер грушу,
Затори рве, як в паводок ріка?
Чудово! 
Щастя ЛГ! 
