Як важко бути ідеалом, коритись кожному завжди.
Мого терпіння вже не стало за кимось слід у слід іти.
Чому комусь тоді потрібна, коли виѓода з того є,
А потім зникне десь безслідно і кров моєї долі п'є?
Чому мене тоді лиш знають, як треба щось дізнатись їм,
І враз самотню покидають без лишніх фраз, подяки слів?
Чому мене тоді шукають, коли потрібно щось знайти,
Й на "ви" мене в цей час гукають, а потім встидно і на "ти"?
Я ж не посильна птаха неба, я - не бродяга, не жебрак!
Якщо ж мене комусь і треба, то не кидайте просто так!
Себе я людям віддавала, допомагала всім колись,
Ішла чужими я шляхами, та й ті дороги розійшлись.
Тепер на свій я шлях широкий не можу кроком наступить,
Бо залишають одиноку, та я й для других хочу жить.
Але чомусь не зрозуміти нікому те, чим я живу,
Й кидають, мов зів'ялі квіти мене на спалену траву.
//7.04.05//
Скільки тих "чому?" вадять нам жити нормально. Багато хто через таке пройшов. Треба встояти, вистояти і, головне, залишитись самою собою. Зберегти свою неповторну суть. Щасти тобі!!!
Marisong ответил на комментарий $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Як добре, що я знайшла на цьому сайті таких чудових друзів, які завжди скажуть попутні теплі слова
ДЯКУЮ ВАМ! 
