Я крокую, і асфальт
Піді мною пливе.
Я гублю себе щодня,
Й навряд чи хтось мене знайде.
Я крокую, намагаюсь
Позабути про свій біль,
Я вдихаю, й різні думки
Напливають звідусіль.
Я не знаю навіщо, і що
Буде.
Я не знав щастя більше, ніж
Посмішка Будди.
Я крокую, а довкола
Все живе і все пульсує.
Швидкоплинна ця миттєвість
Мені спогад подарує.
Якщо я буду чужим
Й розачаруюся у вічнім,
То цей спогад не дозволить
Мені стати цинічним.
Я не знаю навіщо, і що
Буде.
Я не знав щастя більше, ніж
Посмішка Будди.
Кров, машинами, гуде
У магістралях моїх вен
Я блукаю, й мене знає
Ледь не кожен манекен.
Хай там що, але ж працює,
Отже, значить, таки, дійсне.
Моє тіло полонила
Музика міста.
Я не знаю навіщо, і що
Буде.
Я не знав щастя більше, ніж
Посмішка Будди.
Моє тіло полонила музика міста.
