|
Вечоріло. Сутінки нависали над будинками, ковзали між деревами, огортали все довкола ледь помітним смутком.
Вона вийшла, коли вже зовсім стемніло. Вона завжди виходила о такій порі подивитися на небо. Бо там, високо-високо, де сяють зорі, щось невідоме було і загадкове, щось таке близьке і водночас далеке. Щось таке, чого Вона не могла повністю збагнути. Воно манило Її і кликало. І Вона йшла. Йшла за невідомим.
Піднявши очі догори, деякий час пильно вдивлялася, ковзаючи поглядом від однієї зірки до іншої. Потім погляд зупинився, завмер, ніби роздумуючи. У ньому зявилося запитання, здивування і ще щось - щось тремтливе і збентежене.
Раптом Вона вигукнула:
- Там зявилася ще одна Зірка!
- На небі багато зірок.
- Але її не було раніше!
- Ти просто не помічала.
- Ні. Її не було. Вона велика і дуже яскрава. Найбільша!
Цієї ночі Їй наснилася Зірка. Вона була на небі одна, і не було інших зірок.
Дуже повільно минав день. і Їй здалося, що він навмисне не хоче відпускати Її, що день знає щось таке, чого не знає Вона... Але вечір таки прийшов, бо не може бути по-іншому.
З надією невідомо на що, з якимось незрозумілим острахом підняла очі. Зірка була. Вона сяяла. І здавалася ще більшою і яскравішою серед усіх інших зірок. Вона була все на тому ж місці. ...але сон...чому Їй наснився такий сон? Чому там на небі Вона була зовсім одна і не було інших зірок?.. А очі все вдивлялися. А серце чомусь щеміло и хотіло зрозуміть... і... зрозуміло... Так гарна, така яскрава, серед усіх зірок була і справді одна.. самотня. І коли придивитися уважніше, можна було це помітити.
- Скажи, хто Ти? Звідки Ти? Хто привів Тебе туди і залишив?
Зірка мовчала.
- Чому Ти така самотня? Ти ж така гарна! Поговори зі мною...
Мовчання дихало і стогнало.
А Зірка сяяла...Іноді Вона здригалася і тремтіла, ніби боялася чогось. Іноді блідла, ставала тьмянішою. Мабудь, у такі хвилини Їй було дуже холодно...
А голос благав і, долітаючи до неба, ставав тихим, ледь чутним, а може, й зовсім німим...
Зірка сяяла і тремтіла... Можливо, Вона теж говорила. Можливо, звала когось. А може, навіть і плакала... Але Вона була так далеко, що її ніхто не чув...
ID:
347588
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.07.2012 01:41:45
© дата внесення змiн: 02.07.2012 01:41:45
автор: Эмила Сэрж
Вкажіть причину вашої скарги
|
