Жовтіє парк, раніш зелене листя
Вже падає додолу, до землі....
У душі тепло і у серці чисто,
Лиш білий іній на багрянім тлі.
Лиш я, лиш ти, моя кохана осінь,
Та дуже скоро ти вже відійдеш...
Вплетеш в свої руденькі, довгі коси
Біленьку стрічку, і тоді заснеш.
Та прийде час, тоді ти вже прокинешся,
Відпустиш рідні хмари до небес,
Туманами навколо ніг обвинешся,
Та знов прийшла зима... нема чудес...
Летітиме постійно час невпинно,
Тоді ти знов прийдеш і відійдеш...
Та житимеш ти вічно безневинно,
Краса твоя не зна ніколи меж...
