Ти пожежа душі моєї,
Що хлюпочеться з краю в край,
Ти не знаєш, без тебе - шалію.
Що без тебе покину я рай.
Запалила. Горю. Займаюсь.
А ілюзія – моє джерело.
А тебе все немає й немає.
Але спокоєм не замело.
Сяє. Палає і рветься,
Шарпає образ серця.
І нехай вже ця гордість прогнеться,
Коли треба - спопелію дотла!
