Свідомість дивилася в очі роздолля,
Яке поглинало буттєвостей іспит,
А нам тривіальні дісталися ролі
У п'єсі життєвій абсурдного змісту.
Крізь вкраплення голосу імпровізацій
Ледь чути зітхання спустошених вулиць
На тлі бутафорських життя декорацій,
Де місяць енергію зоряну цмулить.
Нічна прохолода до змісту байдужа,
В опалому листі знаходить притулок.
Сюжет розчинився в осінніх калюжах,
Де місиво реплік відвертих майнуло.
На сцені лишаються тіні алюзій,
А ми поспішаємо йти за лаштунки.
Тримаючи нашу свідомість в напрузі,
Фонить відголосся чуттів надто лунко.
Свідомість дивилася в очі роздолля,
Яке поглинало буттєвостей іспит,
А нам тривіальні дісталися ролі
У п'єсі життєвій абсурдного змісту.
06.11.2026
Тривіальні ролі – 2
Кожен з нас сам собі режисер.
В точках дотику – струм уразли́вий.
Від напруги тріскоче етер,
А в душі надчуттєвості злива.
Нам заті́сно у ліжку однім,
Кожен тягне на себе ряднину.
В круговерті напружених днів
Ми складаємо бу́тну картину.
Поміж нами розведений міст.
Тривіальність ролей очевидна.
Марнослівним здається нам зміст,
Над яким ми працюємо плідно.
Нам заті́сно у ліжку однім,
Кожен тягне на себе ряднину,
Де гойдає уявний наш дім
Від енергій шаленого плину.
06.11.2026