Твої слова пекли, мов полум’я на рани,
А я шукала світло у темряві нічній.
Тепер лиш слід від тіні й холод від обману,
Та я живу у спогадах, січневої весни,
Я не забуду сміх, що розривав мовчання,
І дотик твоїх рук, що серце бив, як грім.
Тепер лишаюсь я, серед золи кохання,
Та все одно для тебе, збережу свій дім.
Так покохати, як тебе, напевно не зумію,
Моя душа болить, та падає в пітьму.
І розірвали серце, всі твої буревії,
Але кричу до неба: все одно люблю.
Я іду крізь бурю, втрачаючи свій спокій,
Та тінь твоя зі мною крокує слід у слід,
Хоч зрадою поранений мій кожний спогад,
Для мене ти є рана, а біль мій - заповіт.
І навіть крізь роки, через усі тривоги,
До тебе всі стежки ,ведуть мене дороги.
Хай світ між нас мовчить, хай час стирає мрії,
Я буду завжди жить коханням, що не тліє.
Поруч через відстань, люблю крізь кілометри,
Моя любов безмежна ,із нею ти безсмертний.
Та серце знову в щент, розбите на фрагменти.
Моя любов- твій кубок, але на жаль трофейний.
ID:
1047085
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.09.2025 21:04:39
© дата внесення змiн: 04.09.2025 21:31:19
автор: Вірсавія Стрельченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
