Моя істина
Люби як можеш тільки ти,
Завжди із Богом ти ходи.
Людей дарма ти не гніви,
Натомість ти їх всіх люби!
Не за красними словами,
Побачать тебе звідусіль.
А за власними ділами,
Що склалися у твою ціль.
Прожити свій вік не просто,
Творить добро на цій землі.
За те скажуть промовисто,
Мої трудові мозолі.
Й нехай втікають вже роки,
Полудень віку промайнув.
Залишуся я на всі віки,
Тим хто цю істину збагнув.
Що жити треба для людей,
Й кожною миттю дорожить.
Виростити своїх дітей.
А то навіщо в світі жить?
Добре сказали, Іване! 
Гарна лірика! 
