Знаєш, чому я читаю книжки?
Знаєш чому посміхаюсь тобі?
Світ не поділиш тільки на три.
У світі живуть казкові казки.
Люби мене, вечоре, ноче і дню,
І запитайся мене про відвертість.
Вчи мене плакати..., бачити ту
Ніч, у якій переможниця Впертість.
Дивишся в монітор очима червоними,
Бачиш як ллється по вінця вино.
Де ж поділась весна, що була між ними?
Я вірю у віру, якій все одно.
Ти майже красунчик у білому фраці,
Рахуєш готівку, складаєш навхрест.
Головне не зроби помилок у знаці,
Коли напише тобі кароокий Орест.
Віриш у міфи про вічне кохання.
Дивишся в пустку і тихо мовчиш.
Хто ж відгадає шалене жадання?
Ті, хто побачить як ніжно ти спиш!?
Бачиш відверта з тобою до болю?
Пальці до пальців чи просто слова?
Тут я б могла написати про волю,
Але твій Ангел дасть інше життя.
Марево синє на підвіконні:
Зранку прокинусь - змалюю його.
Ти бігатимеш в парку іще з просоння...
Далі... мольберт і червоне вино.
Нам до знемоги потрібно упитись,
Далі творити й творить чудеса,
Або з тверезістю можна змиритись,
І залишити для себе ті самі місця.
Я вірю у солод хмільний, що у полі:
Вітер колише і шепчуть птахи.
Знову тут треба писати про волю
І рахувати свої давні роки.
Час летить швидко - ти помічаєш,
Мене ж не помітиш за верству - нехай.
Ти іще досі за мною страждаєш:
Я не п"ю міцнішого більше за чай.
Все у нас просто і думать не треба,
Що хтось подзвонить і втішить тебе.
Кожен сам має таку ж потребу,
Кожен сам по-своєму якось помре.
І не чекай мене там на пероні,
Я не всміхнусь й не озирнусь.
Сніжинка розтала у мене в долоні-
Я йду вперед! Уже не вернусь!
