Біля доріг продавали трави.
Тугі пучки, міцно сплетені мотузкою.
Задешево продавали.
І в очах людей з краю дороги
Струменіла печаль,
Така втішна,
Немов з ликів святих,
Така тиха
І непевна,
Немов вони мали
Все стерпіти на світі.
Вони зривали цю траву,
Щоб виміняти її
На ще день
Печального не/життя край дороги.
А влітку,
Вони в лісі шукали папороть,
В хащах далеких,
Яка б вилікувала їх самих від гнітючих думок,
Від нестерпних думок,
Що безсмертник
Безсмертя не дасть,
А барвінок
Не зробить життя барвистим.
Навпаки:
З роками, печаль їхня
Убере в себе сірість доріг,
Біля яких вони продають дику м'яту,
Убере в себе куряву нездійсненних бажань,
Невіднайдених душ заблукалих.
Я купила у них пучечок м'яти
Та чомусь побоялась
Ще раз в очі поглянути.
Чай з неї був із присмаком сум'яття.
