У світі справ ми викроєні часом,
Прошиті почуттями знов і знов,
Не навчені - не зупинити вчасно,
Навіщо нам розлука і любов…
Залишилась лиш кава на сніданок,
Його холодна і знайома кружка,
Німим й беззвучним проходить твій світанок,
І шепчеш ти: «Лишень б він повернувся…»
За тисячі й мільйони чужих миль,
Роками вже розведені дороги,
Крізь океан і відчай його хвиль,
Ти пишеш їй щоночі при нагоді…
«Ти знаєш, сонце», - починаєш смс,
А потім стримуєш себе, чи дійсно варто,
У неї, певно, новий вже бойфренд,
І виключаєш свій зв'язок до завтра…
Вона все молиться на ніч й чекає звістки,
Лишень йому присвячені всі сни,
Побачаться у нім – він, певно, віщий,
Коли в реальності не можна віднайти…
Вони обох шалено й щиро люблять,
Бажаю щастя їм навзаєм у віршах,
Лишень у сумнівах своє кохання гублять,
І ширшає між ними відстань й страх…
То ж не мовчіть, не стримуйте емоцій,
Пишіть, дзвоніть, телефонуйте їм щодня,
Бо мало днів, а відчай не попросить,
І краще щастя, аніж каяття…
ID:
367354
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.09.2012 20:53:47
© дата внесення змiн: 12.10.2012 17:07:17
автор: Мирослав Гончарук-Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
