У стародавнії літа,
На землях тих, де ми з тобою,
Була історія проста,
Де серед тиші стрілись двоє.
Колись замріяний юнак
Блукав по волі при долині.
Він чисте серце мав, як знак,
Й високі думи лебедині.
Все мріяв він любов зустріти,
І щоб назавжди, щоб єдину,
І щоб сім'я, і були діти,
Й прихисток в лиху годину.
І щоб раділи мати й батько,
З небес вдивляючись на них,
Що син з сім'єю, не безхатько,
В родині злагода та сміх.
Босоніж ніжки лопотять,
Й гукає дзвінко: «Тато, мамо!»
тІ дУми в вир собі летять,
А може й до Бога прямо.
Неначе птАхи білосніжні,
чиЇ тілА несУть воздУхи.
Юнацькі мрІї світлі й ніжні,
Неначе й не булО розрухи.
й села не бУло, як руїни,
та крутить часу круговерть
лиш не минає біль, як днини,
І що взялА не вЕрне, смерть...
ID:
1070065
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика дата надходження: 06.10.2026 14:51:16
© дата внесення змiн: 06.10.2026 14:51:16
автор: Ales
Вкажіть причину вашої скарги
|