Ніч приховувала днину,
Як малесеньку дитину,
Чомусь зовсім не зоріла,
Її душенька горіла.
За свого друга сумного,
Іще й досить молодого.
Лягла темінь по край неба,
А чи й була в цім потреба,
Йому йти поспіх до моря,
У обійми пізнать горе.
Знов на часі пригадати
У душі,спокій сховати.
У той день, дуже штормило,
Він дивився полохливо,
До дна погляд не побачив,
По житті вже не пробачить,
Те страшне, що тоді сталось,
Увесь час йому ввижалось.
Ясний день, ще зовсім зранку,
Він убрався у вишиванку,
А дружинонька повненька,
Тож дитинонька маленька,
Скоро мала народитись,
На світ божий появитись.
Вмить вітрисько жвавий, гордий,
Настав ранок гнівний, чорний,
Розпустив над морем крила,
Все навкруг пітьма накрила.
Воно жадно бушувало,
А сердечко так страдало,
Вже перейми і пологи,
Нема іншої дороги,
Той медпункт чомусь далеко,
Добиратися нелегко,
Їй лелекою би стати,
Щоби шлях та й подолати.
Рвав по небу все повітря,
І не падав,вниз від вітру,
Вже за мить у небі хмари,
Повтікали, як примари,
І наразі проясніло,
Але ж море ще кипіло,
Хай би штиль, аби діждатись,
Шторм спромігся вгамуватись.
Плескіт хвиль, сильний об човен,
А чи витримати годен,
Ой навіщо ж такі муки,
Ніжно взяв її на руки,
Почекай, кохана, трішки,
Ховай люба голі ніжки.
Вона тайно просльозилась,
Все ж сказала- я втомилась,
Біль вогнем, зібрала в жмуток,
Хоч й повив сердечко смуток.
Весла хвиль ледве торкались,
Віра в серці, сподівались,
Щоб дістануться завчасно,
У житті пізнають щастя.
Вдвох молилися до Бога,
А вона його небога,
Від всіх болей вигиналась,
Знов молилася й зверталась,
До царя, цього морського,
І до світу та й святого.
Чайка здалеку кричала,
Жаль не видно і причалу,
Хизувалось темне море,
Хто кого тепер поборе,
У руках, вже сил не стало,
Човен днище привітало.
Крик здіймався, понад морем,
Він розбитий, ущент горем,
Все ж торкнувся по імлі дна,
Де ж ти сонечко,кохана?
А вода на серце давить,
То смерть нею, здаля править,
Піднімались у вись хвилі,
Ледь торкнувся і він милі.
Розстеливсь по воді шарфик,
Із душі вирвався окрик,
Море – море, зупинися!
Отче прошу, то ж озирнись!
Чом втопив мою надію.
Заховав навіки мрію?
Ще три дні, у хвилях поспіль,
Недоторкана і постіль,
Розпач тисне і страждання,
Отак звечора й до рання.
Як цей жах, весь пережити,
Як же далі, мені жити?
Легкий шарфик пестить шию,
Цей біль чим, колись омию?
Море надто, вже солоне,
Младе серенько холоне
Поміж хвиль,там її погляд,
Враз ховався, нема поряд.
Обійняла нічка днину,
Він кохав одну єдину.
22.02.2019р
Зворушливо, до сліз. 
