Ти зрощений зі своєї зайвини,
Вона прозора, як лід
Зимових річок.
У ній мережаться
Нитками холоди,
А під ними – хрустка глибина.
Їй не забракне тіні,
Їй захочеться
Всотувати тебе,
Щоби розсмакувати.
Присмак твій надовго лишиться
Еталоном,
Тому Інші гірчитимуть
Вогкими травами.
Я знала це задовго до твоєї
З’яви,
Тож сиджу в уявній Християнії,
Під опікою
Чистого голоду.
