Ще ранок сонний за віконцем не сірів,
Коли у сни війна ввірвалась тихі,
Краєчок серця в матері згорів:
Молилась Богу й проклинала лихо.
Прийшла сюди чужа, важка нога,
Щоб розтоптати спокій їй і сину,
І смута чорна землю обняла,
Й сльоза щоку матусину зросила.
Й здригається від вибухів земля,
І ллється кров невинного народу
Із-за поплічників з далекого Кремля,
Й нема в нас бід чи Заходу, чи Сходу,
А є одна на всіх – страшна війна,
Вона життя ковтає дні і ночі,
Й велика в цім Росії є вина…
Й невтішні в горі материнські очі…
1.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
