Я міг би рученьки до сонця простягать.
Я міг би посмішкою рідних чарувати .
Мою голівоньку могла б ти цілувать
І братик міг би мене колисати
Мене б мій тато щасливий підкидав,
Бабуся радісно мене б на руки брала
Дідусь в обіймах би легесенько стискав,
А ти мені про зайчика б співала.
В мене були б щічки, очки і брівки твої,
Вушка, чубчик і носик як в татка.
І не плакала б ти коли бігали дітки малі,
Що з того, що в домі повно достатку.
Мене б ви Дмитриком назвали, чи Петьком
Я ріс би швидко, на радість всій нашій родині.
Я б вас любив би, не був би байстрюком,
Допомагав сім`ї в лихій годині.
Я став би художником, поетом, співаком.
Я міг би укріпляти віру й славить Бога.
Політиком би став, чи моряком,
Чи в космос пролягла б моя дорога.
Моя душа мала отримати наказ –
Пройти свій шлях нелегкий і тернистий.
А гріховні руки тільце викинули в таз
І знов я став невидимим і чистим.
Ах сину, сину, очі, очі, очі голубі.
В чужих дітях тепер я бачу рідну душу.
За ЩО ж весь вік спокутувати мушу,
Свій гріх, що вбила я тебе тоді.
Анатолій Рекун, Черкаси
