Під щокою молодою
Молода трава росла
І останньою сльозою
Свою спрагу запила...
Відчайдушно вітер віяв
Розганяв пожежі дим
Закіптюжено-змарнілий
Небом рухався блідим
Щойно пестив він потічки
І лелек додому ніс
Гомонів з водою річки
Розбудив весняний ліс
Щебетав із ластівками
Писав ноти солов'ю
Шепотівся із бруньками
Свіжу зігрівав ріллю
Мчав так вільно небом милим
І душа його цвіла...
Та якась нечиста сила
На війну його взяла...
Несподівано для себе
Чужу волю і думки
Втілював страшним багнетом
Рвучи весну на шматки
Засвистав снарядом смерті
Вибухами рвав гілля
Пеклом небеса роздерті,
Люди, мрії і земля
Пролетів косою кулі...
Ще одне життя відняв
Із майбутнього в минуле
Молодий юнак упав...
Втихнув бій і люта сила
Відпустила вітер враз
Він просив, молив про зливу
Щоб вогонь страшний погас
Щоб скоріше чорні рани
І криваві заросли
Щоб забулись старі шрами
Знову квіти зацвіли
І летить, летить подалі
Щоб забути дні страшні
І несе листи печалі
Тим хто жде синів з війни
Під щокою молодою
Молода трава росла...
І самотня, під вербою,
Плаче матінка стара...
