Юрій Юрійович Амельчаков
(02.07.1975 р. – 31.07.2014 р.)
м. Житомир
Старший лейтенант, командир взводу 30-ої окремої механізованої бригади.
Обставини загибелі: Помер від ран у ніч на 31 липня 2014 р. Ввечорі 30.07 група солдатів 30-ї окремої механізованої бригади на двох броньових машинах МТЛБ збилася з дороги та заїхала у розташування супротивника поміж с. Степанівка та Дмитрівка, Шахтарський район, Донецької області. Одна машина була знищена вогнем ворога, а інша захоплена. Під час обстрілу, за словами вцілілих військовослужбовців, загинули солдати Шанюк Петро та Лук`янчук Богдан (обидва досі офіційно вважаються зниклими без вісті). Юрій Амельчаков дістав важкі поранення та зміг відповсти у поле, звідки дзвонив до своєї частини, аби вислали допомогу. Через ніч та відстуність орієнтирів знайти його не вдалося. Останній дзвінок від Юрія був о 4-й годині ранку 31 липня. Він уже хрипів та ледь говорив. Героя було випадково знайдено лише наприкінці 2014 р. та доставлено до моргу м. Шахтарськ. 23 грудня 2014 р. тіло загиблого було передано українській стороні, після чого почався майже 8-місячний процес ідентифікації.
Залишились дружина та двоє дітей.
Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище.
В серпневі дні бійця везли додому…
Назад він повертався на щиті.
Вже рік минув від тих подій по тому,
Як він в бою загинув на війні.
Один-однісінький в нічному полі,
Руками тісно рану притискав.
І крові вже - повнісінькі долоні,
Тож він лежав і тихо помирав.
Кривавий слід, залишений позаду,
Зім’ята і замурзана трава.
Він знав: біді своїй не дасть вже ради,
Тому надіявсь тільки на дива.
А час минав помалу і нестерпно…
Повзти у нього сили не було.
Лиш зорі сильно миготіли в небі,
Згорілим чадом від машин несло.
Дзвінок останній, що зробив недавно,
Надії тонку нитку обірвав.
Він розумів, що сподіватись марно
І на своє спасіння не чекав.
І перший промінь, освітивши землю,
Торкнувсь його ще теплого чола.
Душа, що споглядала збоку ревно,
Тихесенько на сяйво те пішла.
