1.Війна – гібридна, а жертви реальні,
Українці гинуть, а світова спільнота мовчить.
Точніше, говорить – саме так допомагає,
А народ від болю задихається й кричить.
2.Кричить, бо сподівається бути почутим,
В розставлених тенетах борсається він.
Втомився він обдуреним постійно бути,
Втомився він від цих підпільних війн.
3.Які ведуться вже десятки років,
За владу, гроші, крісла і мандати.
А що народу треба? Мир і спокій,
Та нашим можновладцям, схоже, наплювати.
4.А чим допомагають інші лідери держав?
Де ж обіцяна допомога Україні?
Невже ще мало того, як народ наш страждав?
Мені так здається, чи ви нам повинні?
5.Повинні, любі друзі, згадайте часи,
Коли Україна відмовилась від ядерної зброї.
Так рішуче заявляли, що вразі війни,
Сам на сам нас не залишите з бідою.
6.Нарешті маски зняті й ми побачили обличчя,
Й сподіваємось, що зміниться позиція у вас.
А ми заявляємо: не народився той, хто подолає українця,
І це реальність, а не прості слова.
ID:
615613
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 24.10.2015 08:39:33
© дата внесення змiн: 24.10.2015 08:39:33
автор: Марина Бойківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
