Стіни сумом пройняті наскрізь,
Де втрачають вірші сенс і риму.
Ти крізь них на життя подивись,
Тільки так, щоб без фальшу і гриму.
Скажеш мото, так тихо, на півтону,
І твій голос лунатиме скрізь.
Із законом ти чи без закону -
Сенсу нуль. Бо пройнятий наскрізь
Ти жагою і кров в тобі грає.
Ти - як швидкості наркоман.
Залежність мото?.. Ні, не відпускає!
Вона насіює енергії туман.
Весь час, проведений в дорозі
Дарує щастя кілометри!
Немає місця тут тривозі
Ні метри, ні на сантиметри.
Мото стає на мить як сенс життя.
У пам'яті згадались усі милі,
Які ти пролетів крізь майбуття,
Крізь стіни суму, що віршам були не милі.
Так скажуть, лиш філософи,
Що серце біля мото притаїлось.
Не знаю звідки в них взялося це,
Та мото назавжди в душі лишилось.
10.06.2014
