Ти нащо цілиш, росіянин в серце брату
І кулю посилаєш без жалю?
Йому б ще жити, усміхатись і кохати,
І шепотіти ніжно: «Я люблю!»
Ти нащо рвеш цей простір український
Лишаєш чорні діри у землі?
Хто дав тобі благословення материнське,
Хіба оті щурі, що засідають у Кремлі?
А твоя мати бідна? Що їй скажеш ти?
Що убивав дітей малих і їх родини.
Випалював хліба й хати у братній Україні,
Щоби зашкодить вишиванці квіткою цвісти?
А може, думаєш, російські діти особливі?
Чи очі українські не такі довірливі і щирі?
Чи небо треба вам роздерти на шматки?
Чому ж не хочеться Росії жити в мирі?
Палає ненависть, затятість в очах
Тебе вже не шокують вбиті у калюжах крові
Можливо, шкода друзів, що лишилися в хрестах,
Які за Путіна і гроші позбулися почуття любові.
Хтось знав куди іде, комусь – збрехали.
Хтось із забралом йшов, хтось без забрала
Йшли персами на скіфів воювать.
Ти Дарій, Путін! – всі тобі кричать.
Хто ж їх оплаче і помолиться за них?
Мізантроп Путін – ФСБ полковник?
Чи Жириновський візьме свій великий гріх –
Росії позашлюбний син – гробів замовник?
А може, Матвієнко, посестрі Кремля
Раптово заманулось чашечку черкаської кровиці?
Не прийме тебе, зраднице, українська земля,
І прокляне ім’я твоє згорьована вдовиця!
Хто ж вас пробачить завойовників – братів?
І як відмитися Росії від такого бруду?
Замало буде стін, образи і дротів
Спльондрованій Вкраїні вибачити тонкосльозого Іуду?
А ви , російські матері, не добре зрячі!
Зрадієте – дитина повернулася з війни.
За вбитого – родина вся відплаче,
Як і відплакали всі українські матері.
Та тільки син ваш – убивав!
Наш землю боронив від завойовників Росії.
Замолюйте гріхи його і хто його послав,
З плевел зерно збираючи, що їх безславно син посіяв.
9 вересня 2014
