Наскільки (я не знаю) правди
В словах тих є, що я скажу.
Й того не можемо ми знати...
Мольфар вів розповідь таку.
Брехня чи байка, небилиця,
Легенда, й може правда те...
Колись вся Русь прийшла хреститься,
Там, де Дніпро-ріка тече.
Князь Володимир християнство
Став запроваджувать в Русі –
До того часу божества всі
Були прабатьківські, свої.
Дажбог, Ярило, Хорс – це сонце,
Стрибог, Мокоша і Перун...
Були всім людям – охоронці,
Які жили вздовж по Дніпру.
Тож все населення зігнали
І стали у воді хрестить.
Тих, що Ісуса не сприймали –
Князь наказав усіх убить.
І полилася кров рікою
За течією по Дніпру.
Там стогін, крики, скрегіт зброї...
Жахіття неслись за версту!
Тоді розгнівалися рідні
Слов’янські в небі всі Боги.
І покарання остаточні
Русі нащадкам нарекли.
Пройшли роки... Тисячоліття...
І на Русі в усі часи
Було одне кровопролиття..
Як нарекли тоді Боги.
Весь час боролися за Волю,
За місце на своїй землі,
Та тільки бачили неволю,
Той самий скрегіт у Дніпрі...
Тепер закінчився той термін,
Що покаранням нам було.
І Бог на захист став вже першим
Зло вимітати, що прийшло.
Бо навіть за тисячоліття,
Козацький Дух наш не зламавсь,
В часи буремні лихоліття,
Народ наш гідно йшов, тримавсь.
Тепер лишилося вже трішки...
Тож нумо, братці! Один крок!..
Проженемо кацапів рашки,
Бо з нами - Правда! З нами – Бог!
