Не маки зріють в нашім полі,
І світ для нас не стане старшим
Не видно хвиль на нашім морі.
Не наш цей день. Він став не нашим.
Не ми життя. Не ми співаєм.
Ми – гості, номадѝ, блукальці.
Впустили руки ми навзаєм.
Тремтять безрідні наші пальці.
Нема пітьми, немає мряки,
Хоч душу горне дикий крик,
Ми зможем стати. Зможем встати!
І в різні напрями піти.
Шеремета Олександр, Київ, 22,09,2014
