Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Після таких випробовувань, які випали на долю нашого народу, обов'язково відродимось і переосмислимо свої цінності. Немає в людини нічого дорожчого за рідний край, де у любові і мирі живуть її найрідніші люди. Дякую, Оленко!
Нема для думок Наталі
Умовностей і межі,
На нашім зростала салі,
Не знала вона паранджі.
Я горда, що в моїм Краю
Поетка така зросла,
Для неї межі НЕМАЄ,
Господь дав їй два крила!!!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Патарочко, дякую за таку чудову присвяту! Без сумніву, наше українське сало зіграло не останню роль у моєму становленні! Дякую за такі милі гумористичні нотки! Усміхнули мене щиро!