Ти прийшла раптово
З минулих акварелей
І все робила поступово
Й будувала мури цитаделей…
Гіпсом закладала вуха
Ностальгію розвіяла між небом
Я… я зняв перед тобою капелюха
І накормив квітчастим медом…
А далі все пропало фантастично
Як сніг, що впав весною зрання
Ти права, нічому не бути вічним
І це найгірше долепокарання…