Слизька дорога...Пада сніг.
Гріхи природи засипає.
Деревам вже по пояс ліг...
Зимова нічка догорає.
Останній промінь кинув місяць,
Сніги ледь сріблом притрусив.
А вітер щось із снігу місить,
Зірки десь ранок розгубив.
Така невинність у природі,
Земля ледь груди підійма.
Відкриє віки при нагоді,
А там мете, мете зима.
А очі біле все вбирають,
Душа щедрішою стає.
В повітрі мрії зависають,
Зима від мрій оцих цвіте.
Та десь узявся чорний ворон,
Все біле це не по нутру.
Йому б не білі фарби - чорні,
Змагатись з вітром у яру.
Від білизни чомусь він сліпне,
А від народження глухий.
Оця краса вся недоступна...
Тому ж ти чорний і лихий.
Цілком природно, що сніг і дощ "скривають" гріхи, але не природи! Вона безгрішна! Та лиш лдин витвір її грішить - ЛЮДИНА! Ось і маємо... Подивітьстя, який вигляд має дитяча площадка, коли сходять сніги! Вся в собачих кизиках! Не собака винний - ЛЮДИНА! Тут у Німеччині теж люблять собак, але кожен хазяїн собачки вигулює її з пакетом, віничком та совочком: нахезала кохана тваринка - прибирає "любитель природи" та відносить те золото до смітника...
А щодо чорного воронння! О, скільки його серед нас! Гарний, повчальний вірш, Надіє!