Я до чаю додам теплий відзвук імбирної ноти
І корицевий шлейф, ніби сонячний промінь, густий...
Щось приваблює погляд у гладі люстерка напроти...
Тінь якась невиразна...та я майже впевнена - ти...
Не відводжу очей, бо боюся укотре згубити
Павутинку тонку, що тебе у мій сон приведе...
А за вікнами вечір, п'янким абрикоссям налитий,
Із зірницею вдвох витанцьовують свій па-де-де...
Попід стелею сплять врівноважені штучні світила,
І годинник стіка, як з полотнища пензля Далі,
Чай схолонув давно, а мені відірватись несила
Від химерної точки на сріблом покритому склі...
та ні! – вона має бути така, як у вас, лише без імбиру, кориці і без трикрапок
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви мені зараз нагадали мого чоловіка: він на мене також дивиться, як на збоченку коли я п'ю чай з імбиром.
Хоча це, справді, смачно. Хоча, чомусь мені здається, що Ви надаєте перевагу каві.
Гадати на чайній гущі та ще й з імбирем - це досить складно. Але Ви майже впорались, якщо один з рядків викласти простіше, а розуміти у тому ж ключі: І години стікають полотнищем пензля Далі,
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00