(потрапила до списку 100 найвпливовіших українок за версією «Української правди»).
В невеликому місті вона народилась.
Та багато чого в цьому світі добилась.
У п'ятнадцять потрапила до США.
Там здобула освіту, роботу знайшла.
Бог їй кинув до рук з неба жмуток пір’їн.
Вчилась в виші – об’їздила кілька країн.
Бо навчання ішло там – нема в цьому тайн,
Щораз в інших країнах, в режимі он-лайн.
Стала жити в квартирі вона на Волл-стріт.
І у банку, що знає його увесь світ,
Працювати. Та тут – вдерлась злюка-війна
В Україну, насіяла лиха вона.
В серці Віки тоді загасилося бра.
Воювати пішли і батьки, і сестра.
Україні служити й вона почала –
Волонтерством займалась у поті чола.
22-го року межа підійшла –
В Україну прибула, себе тут знайшла.
Вишкіл в «Госпітальєрів» пройшла без проблем.
Парамедиком стала – і з вищим щаблем.
Над три роки рятує від смерті бійців.
Сипле в їхні тіла золоті промінці
Свого серця, умілість медичну пече,
Їм дарує її, могли б жити лише.
Тора - псевдо її. Не шкодує про те,
Що проводить життя на війні молоде,
Де є ризик, де мала контузії вже,
Звідки Гарвард на неї із трепетом жде.
Як війна закінчиться, як буде жива,
То поїде учитися знову вона
В США. Після років успішних в науці плавби
Повернеться в країну калини й верби.