А старець жив. Минали дні за днями.
Вже рідні всі давно пішли за край.
А він чекав на зустріч, ту, що ангел
Йому колись за сумнів обіцяв.
Самотньо ніс тягар земного часу.
Було це недаремно й неспроста.
І сталося. Відчув. Одного разу
Батьки несли у храм маля - Христа.
Зустрів їх Симеон... Старечі сльози
Стікали вдячно. Руки простягнув.
До серця притулив дитятко-Бога.
Прославив Діву-Матір преясну.
"Раба, Владико, відпускаєш, нині
Із миром, Світло світу упізнав".
Голівку цілував Святій Дитині.
Душа до неба линула звільна.
