Човником Місяць у небі пантрує
поміж зірками, мов катер патрульний,
часом пірнає у хвилі, хитрує —
в хмари ховається з вітром дошкульним.
Поряд чекає на мить, на нагоду
в Місяць поцілити сам Оріон,
щоби прибрати до рук нагороду,
до Бетельгейзе вчепити погон…
Та не вдається йому диво-чайку
ні упіймати, ні збити з орбіт…
Так і пливе, і пантрує на шайки
зір у сузір’ях… Мовчить цілий світ,
хоч і хитає його ця мандрівка,
хоч не до шмиги небесний кульбіт,
бо на Землі йде Весна — ця чарівка,
й лине кохання під звуки трембіт…
