І знову бій… Жорстокий, довгий бій…
Тремтить сльозою сиво-чорний ранок…
Матусі серце тоне у журбі,
Бо кровоточить болем його рана.
Вже третій день, як телефон замовк…
Вона не спить, не їсть, живе чеканням…
І мозок пухне від важких думок…
А мати згадує своє із ним прощання:
Веселий, ніби сонечко, синок…
– Ти не сумуй, живим я повернуся,
На твій завжди чекатиму дзвінок, –
Казав і цілував свою матусю.
– Коли ж ти виріс?.. – думала вона… –
І рухи, й погляд зовсім чоловічі…
Що робить із людиною війна? –
Все заглядала синові у вічі…
І він пішов… Упевнений, міцний…
Ішов назустріч небезпеці й долі,
У саме пекло чорної війни,
Принести мир щоб людям у долонях…
А біля серця – мамин оберіг…
(Той мусив сина всюди рятувати),
Удома ждали батьківський поріг
І змучена безсонням сива мати…
Вона чекає… Третій день чека…
Перечитала всі-усі молитви…
А з серця сина… тихо кров стіка…
На цьому непростому полі битви…
3.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Господи, врятуй і захисти наших діток на полі бою, щоб живими і неушкодженими повернулися додому,до своіх рідних і коханих. Читала, плакала, бо кожен день читаю молитви, кожен день чекаю добрих новин.
В Вашому вірші кожне слово -це наша біль, наші молитви...
А з серця сина... тихо кров стiка...
...........
Немає слiв... Чи знайдуть тi захарченки, плотницькi та решта такi мiсця, де їм удасться сховатися... не вiд СБУ, не вiд ГПУ! А вiд жонок, вiд матерiв загиблих та повнiстю скалiчених воякiв?
