У моря очі усміхались,
Як ти дивилась вдалечінь.
Води як крапля опадала,
З твоїх, дівочих, довгих вій.
А може й справді ти русалка
Білявка ніжна, чом сумна?
Тобі напевно гірко стало,
Що ще не скоро знов весна?
Що літо наше догорає,
Що лист осінній в душу впав,
Та вітер таємницю знає,
Той лист одну тебе кохав!
Він впав тепер на чисту воду
Загибель в вирі не страшна!
Аби ж хоч раз ще усміхнулась
Йому русалка, мов весна!
У моря очі заясніли
Як ти дивилась вдалечінь.
Води як крапля опадала,
З твоїх, дівочих, довгих вій.
А може й справді ти русалка
Білявка ніжна, чом сумна?
Тобі напевно гірко стало,
Що ще не скоро знов весна?
Анфіса Букреєва- Стефко
