Давно те було, у ті Величні роки, коли ще українці вміли відчувати у серці велику силу Любові до Рідної Землі, а у Душі - нескорену Волю.
Тоді то , у безкраїх диких степах, де небо сходиться з землею, а трави пам'ятали ще тупіт тисяч копит древніх коней, Тарпанів, жила легенда про козака, якого не могла здолати жодна куля, жодне вороже лезо.! Звали його просто — Сивовус, але насправді ніхто достеменно не знав його справжнього імені. А Сивовусом називали, бо мав довжелезні козацькі вуса, що були надзвичайно білими та ще й - сріблястими, наче стигла степова трава.
Сивовус не був звичайним воїном, бо з’являвся нізвідки, коли сотні ворогів оточували побратимів, переборовши ж ворога ...Козак- Чаклун зникав теж завжди несподівано...зникав ...туди, куди неслася вітром степова курява!
Та чи мав особисте, людське щастя оцей козарлюга? хто зна ..
Він мав особливу плату за свою непереможність: Сивовус не належав собі, - він належав самому Козацькому Степу.! Україні!
Коли ж січа ставала занадто гарячою, або коли вороги думали, що нарешті затиснули козака в кільце на крутому кургані, він робив те, чого не міг повторити жоден інший воїн....
Характерник Сивовус заплющував очі, робив глибокий вдих і ніби ловив обличчям гарячий подих степового вітру... розводив руки, наче крила й.... Тієї ж миті його засмагле обличчя блідло, а розкішні козацькі вуса ставали дужо тонкими, невагомими й сріблястими, плавно перетікаючи в шовкові стебла трав степових. Контуш і шаровари розчинялися у зеленувато-білому мареві, і за мить замість козака на вершині кургану залишався лише густий ковил-трава, що сріблився на сонці.
Ворожі шаблі сікли порожнечу, а кулі безсило пролітали крізь гнучкі стебла. Вони шукали плоть і кров, а знаходили лише тихий шелест вітру.!
Зазвичай вороги, бачачи це, зпереляку, тікали світ за очі...
Бо ж знали що якщо не втечуть - він може заплести ноги травами , а високі кургани здатен рухати...чи навіть викликати з них воїнів минувшини.. мреці
..вдягнені у старі обладунки(скіфські царі і їх військо) раптом , розвиваючі кургани, йшли у бій...
А яка курява навколо вирувала! Неба не видно було!
І поміж куряви і трав... То там, то раптом - в іншому місці бойовища з'являвся образ Козака Сивовуса...що сік ворогів своєю чарівною шаблею..-.Ковилицею!
Та коли бій завершувався - козак ніби у землю розчинявся...у траві Ковилу !
«Степ забрав свого сина, — шепотіли старі козаки, — щоб урятувати для нових битв».
Степом же Ковил ніби море вирував у ту хвилину..
Порив дикого степового вітру виривав сріблясті пасма, скручував їх у легкі, невагомі кулі перекотиполя чи ковилові клубки, і ніс уперед....туди, де Сивовуса чекали на допомогу!
Це була дивовижна подорож. У ті хвилини козак не відчував болю від ран чи втоми. Він ставав самим духом Степу. Він летів над ярами, перестрибував річки, слухав, про що гомонять нічні птахи, і знав кожен крок чужинців на українській землі. Вітер був його конем, а простір — його домом. Він міг котитися годинами, днями, покриваючи відстані, які жоден найкращий вершник не подолав би й за тиждень.
Але коли десь удалечині знову лунав крик про допомогу, коли плакала земля під ворожими копитами або блискали шаблі побратимів, вітер різко вщухав. Ковиловий клубок зупинявся.
Срібні стебла починали стрімко сплітатися. Вони набрякали силою сирої землі, ставали міцними м'язами, твердими, як криця, руками. Першими з ковилового срібла знову проростали довгі, розвіяні вітром вуса, а за ними — і сам козак. Його очі світилися степовим простором, а погляд був гострим, як лезо.
Він знову тримав у руках вірну шаблю. Вороги озиралися, заскочені зненацька: щойно тут був лише пустий степ і шелест трави, а тепер перед ними стояв непереможний боєць, готові боронити свою землю до останнього подиху.
І так тривало століттями. Бо не можна вбити того, хто сам став Степом. І допоки шумить під вітром сивий ковил — доти жива непереможна козацька сила, і живий її вірний захисник — Сивовус.
Ан. Бук- Стефко
ID:
1065602
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.07.2026 14:46:44
© дата внесення змiн: 13.07.2026 14:46:44
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
