ПІДНІМАЙСЯ, УКРАЇНО!
Достатньо! Брате, дай кресало!
Та Ватру Слави Засвіти!
У грішен день, спокута злая, Прийде у душу мов змія.
У грішен день, спокута злая,
Прийде у душу мов змія.
Та за козацького Звичая,
Не буду плазувати я ...
Вже досить нам хрестів, Розп’ятих..
Могили знову он… гудуть!
Для чого Богу білі хати?
Які на страту, продаж йдуть...?
Щось Бог здалека, із пустелі,
вівці надумав знов мудрить.!
Та ми ж не вівці! Ми -веселі.
Нащадки Скіфів. Меч – наш путь!
Те безталання,
хрест на душу,
Вічним розп’яттям пролягло!
Краде хтось, бреше, та за гроші,
Спокутує гріхи..
Давно,
давно це, браття, почалося!
Брехня:
оті хрести, гріхи..
БО в Мами сивіє волосся…
І в зморшках, сивіють віки…
Віки у рабстві!
У могилах…
Де заховали честь свою,
Де ми зрубали вільні крила…?
Там тужить: Воля , Слава, Сила..
Її в степу я досі пю.. !
в вітрах.!
Почуйте, посмакуйте!
Та Вам нема на це часу..
Будуйте.. паркани!
.. будуйте…
Ще й хмарочоси.. Щоб красу забуть.
До Бога лізте знову!
Як здичавілії кнурі.
Та вічний шлях до Бога знали
Не ви.. святі степів вогні..
Сліпці старі.!
Як вони чисто грали.. !
немов на душу світ лили!
І волі в пісні обпилися козацькі душі.
Ой . були.. були часи!
Молитвою хрести палають…
Пече.. розпяття.
На крові…
У нас же є своє багаття..
Яке палили кобзарі!
З пісень і слова,
Душ сміливих..
Воно над степом пролягло!
І те багаття стало дивом..
Чумацьким шляхом розцвіло!
І квітом в вільну душу впало..
Для чого нам тепер хрести?
Достатньо! Брате, дай кресало!
Та Ватру Слави Засвіти!
Анфіса Букреєва-Стефко
КАТОВІ ДІТИ Сплюндрували Україну,
КАТОВІ ДІТИ
Сплюндрували Україну,
катовії діти
Забрали і славу, й волю,
Та й пустили світом:
Серця слабкі та душі древні.
-Йдіте, люди… - в люди.
Добре гроші заробляйте.
Може згодом буде
й Вам
Якеє щастя: рабське,
у чужій країні.
А тим часом білу хату
Розривають свині.
Для чого їм тая хата?
Що отут стояла…
Біла хата.. то як янгол..
Й хати запалали
Стали вже й отую землю.
Знизу вигрібати.
Йди до цвинтаря, ридай,
Чужа, сива мати..
Там твій син лежить, герой.
І ти край могили, ляж та й вмри!
А може... Бог,
Захистить ту… милу..
Оту мати,
Що дала сина за країну.
Ой… не знаю,
бо той Бог має й сам провину!
Боже.. Боже, ти - за нас?
А чи за ті свині!*?
Лежить син
та не один,
Юнь у домовині..
України!
полягала
і тепер - вмирає.
Де ж та й правди нам надбати?
Немає, немає..!
Всюди віруси брехні,
Ляканії люди.
А оті що там... верхах,
Мріють: "нас -не буде... "
Ой так мріють, що завчасно продали Вкраїну.
Гроші вже рахують нині.
Стругай, домовину.
України, *** сину...
Вірусів лякайся..
Та забудь що українець.
До свиней згинайся!
Така доля, така доля..
Буде поки люди,
Не візьмуть за горло тих,
Що душей іуди.
Ан. Букр-Стефко
ID:
1062028
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.05.2026 22:38:43
© дата внесення змiн: 07.05.2026 22:38:43
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
