Забіліла груша в старому саду
Козак закохався на свою біду
Вітер грушу білу, міцно обіймав
Козак соловейка слухав, сумував
-Ой ти Соловейко, срібний голосок
Покажи мені дівчини садок!
Де вона сміялась, як груші цвіли
Де її слова вітри вберегли
Ой ти Соловейко! Іще заспівай!
Де жила дівчина, серцю нагадай!
Чи не одружилась за роки війни?
А чи сняться їй ще весняні сни?
Під гіллям крилатим нічка не спала
Місяць цілувалала, згадку берегла
І білява груша мов пливла у сни,
Наче квітом вкрила стежкі всі війни
Ой ти брате, Соловейко, серцю нагадай
До кохання ясну стежку мені повертай!
І хоча уже минуло нині триста літ
Най знайде кохання вірне та й дівчини слід!
Ой ти Соловейко! Іще заспівай!
Де жила дівчина, серцю нагадай!
Чи не одружилась за роки війни?
А чи сняться їй ще веснянії сни?
Ан. Бук Стефко
