Загас морквяний жар зорі,
аби томився під сосною
і під насмішки шишкарів
душа ридала за тобою.
Й дарма, що літо у краю,
де все воліє квітувати,
бо щось не тішать юнь мою
смеркання ці з духмянню м’яти.
Не надто скрашується сум
буянням лілій та жасмину
і марно лащиться той шум,
який із плавнів сонно лине...
Чому ж у грудях так пече?
За те, що віддано люблю я
звабливий блиск ясних очей
та стать граційну, наче туя?
Ну що ж, нехай!.. Усе одно
із почуттями не борюся,
адже хмелять, мов те вино,
плавка хода й волосся русе.
І хоч їх бачу тільки в снах,
проте ж які ті сни щасливі!..
А так між сяйних днів застряг
промоклий вщент у тужній зливі.
Й під зичні трелі шишкарів
допізна мрію під сосною,
щоб раз, в один із вечорів,
стояв отам уже з тобою.
VI.22 р.
Спасибо за такое замечательное стихотворение!
Браво!
Дай Бог главному герою стать счастливым не только во сне,но и на яву!
Мирной ночи и Ангела ко сну!)