Літній ноктюрн

Загас  морквяний  жар  зорі,
 аби  томився  під  сосною
і  під  насмішки  шишкарів
 душа  ридала  за  тобою.

Й  дарма,  що  літо  у  краю,
 де  все  воліє  квітувати,
бо  щось  не  тішать  юнь  мою
 смеркання  ці  з  духмянню  м’яти.

Не  надто  скрашується  сум
 буянням  лілій  та  жасмину
і  марно  лащиться  той  шум,
 який  із  плавнів  сонно  лине...

Чому  ж  у  грудях  так  пече?
 За  те,  що  віддано  люблю  я
звабливий  блиск  ясних  очей
 та  стать  граційну,  наче  туя?

Ну  що  ж,  нехай!..  Усе  одно
 із  почуттями  не  борюся,
адже  хмелять,  мов  те  вино,
 плавка  хода  й  волосся  русе.

І  хоч  їх  бачу  тільки  в  снах,
 проте  ж  які  ті  сни  щасливі!..
А  так  між  сяйних  днів  застряг
 промоклий  вщент  у  тужній  зливі.

Й  під  зичні  трелі  шишкарів
 допізна  мрію  під  сосною,
щоб  раз,  в  один  із  вечорів,
 стояв  отам  уже  з  тобою.

[i]VI.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2022
автор: Прозектор