І знов побачив я містину
Дитинства давнього свого:
Вже обросли тут мохом стіни -
Кому вже чистити його?
Все у пилюці... І мені
Так сумно стало в тишині...
В саду також - незвично дико,-
У павутинні все стоїть...
І тільки слово "Вероніка"
На липі сяє серед вітть.
Мов монумент мого кохання,
Живи, мій напис на корі,
Щоб з кожним роком те визнання
Було б ще вище угорі!
