І ці дощі, і сонце - поміж них,
І ці дороги, що ведуть в нікуди :
Де б не була і Ти завжди й усюди,
Що б не почула, Ти ще не затих.
І де б не бути, світ такий тісний,
Що лиш зітхну, а Ти уже озвешся,
Лиш слово скажеш, а від мого серця
Любов, як імпульс вріжеться у сни.
І хто б був винен з нас ось цьому сну,
Як райдуга - примара поміж нами...
І ми йдемо, лиш різними шляхами,
У спосіб різний на зорю одну.
дуже зворушливо 
