Чотирирічна Уллянка з мамою Тетяною і татом Миколою проживала в одному із живописних куточків України – в Моршині. Дівчинка любила своє місто – його маленькі чисті вулички з охайними будинками та людьми, які прогулюються, та парк із білками та голубами в центрі. Дуже любила дитина своїх батьків, родичів і все, що її оточувало – дерева, кущі, квіти, трави, собак, котів і пташок, що співали в їхньому невеличкому садку. Любила бігати подві’рям, гойдатись на гойдалці, що стояла біля кущів винограду.
Якось дівчинка захворіла: мала нежить і трішки покашювала. Тому мама надвір її в цей день не пустила, хоч маленька й просилася. Уллянчина бабуся, яка також проживала в Моршині, лише в іншому будинку й на іншій вулиці, вирішила провідати малу. Тим паче, що ніяких перепон щодо цього не існувало. Була субота, а в цей день бабуся мала законний вихідний. Тож взяла внучці баночку меду з дому, торбинку грецьких горіхів і пішла. Як тільки переступила поріг помешкання Уллянки, мала кинулася їй в обійми. Мама забрала гостинці від бабусі, подякувала їй за них, швидко розповіла, що можна дитині давати з їжі й пиття й пішла в магазин за продуктами. Як тільки вона закрила за собою вхідні двері, до бабці підбігла внучка. Вона потягнула її до вікна, яке в коридорі йде вгору майже з підлоги.
- Подивись, бабусю. На грядці кіт сусідський сидить.
Бабця глянула і справді побачила рудого, товстого кота. Він порпався у ґрунті, там, де вже була посіяна морква. Бабця одразу відчинила двері, крикнула доньці, яка взувала кросівки внизу, на веранді:
- Тетяно! На грядці кіт сидить. Вижени його, бо все посіяне своїми лапами перериє.
- Добре! - відповіла вона і вийшла.
Бабуся із внучкою не відійшли від вікна. Вони вирішили подивитись, що буде далі. З’явилася Софійчина мама. Вона стала лицем до грядки, на якій сидів кіт, махнула йому рукою і крикнула: «Ану йди звідси!»
Кіт неспішно підняв своє тіло із землі й подався до загорожі. Коли йшов, тричі оглянувся, але таки здимів із подвір’я. Мама помахала рукою Софійці з двору, посміхнулася й побігла до воріт.
- Ходімо тепер до вітальні, бабусю, почитаєш мені книжку, товстеньку таку, з малюнками.
Бабця знайшла її на полиці. Сіли собі обидві на канапу, обійнялися міцно, а тоді бабця відсунулася трішки від онуки взяла в руки книжку й почала читати. Дві казочки прочитала малій і одного віршика. Обговорили вони твори, роздивились ілюстрації до них, а тоді внучка каже:
- Бабцю, давай ще раз подивимось на грядки.
- Навіщо? Кіт пішов.
- А раптом знову щось цікаве побачимо.
- Ну, гаразд. Ходи.
Підійшли вони до вікна в коридорі й побачили те саме, що і перший раз. Гладкий рудошерстик знову сидів на городі й розгрібав лапами ґрунт.
Бабця аж перемінилася на обличчі:
- Ти подивись, який нахаба! – мовила. - Знову прийшов нам шкоду робити.
- Бабцю, не злися, кіт не нахабний.
- Ні? А навіщо ж тоді лізе на чуже подвір’я і порпається на грядці, що засіяна?
- Розумієш, його таточко пішов на роботочку.
Бабця округлила очі.
- Ну-ну! – сказала. - А мама? Її теж кудись понесло?
- Ні. Вона вдома.
- То чому не дивиться за своїм синком-котком?
- Вона стомилася і лягла спати. Мами, бабусю, іноді стомлюються. У них завжди багато роботи. А котик-синок зголоднів. Він на нашій грядці шукає мишку.
- А ти не голодна?
- Ні. Хіба пити хочу.
Бабця дала Уллянці чаю з медом. Потім зміряла їй температуру. Була нормальною. Зраділа.
- А, може, ми з тобою помиємо посуд і підметемо в кухні, поки мама в магазині продукти купує, щоб у неї менше роботи було? Вона ж, мабуть, теж стомлюється.
- Хороша ідея! Я підмету. А ти помий посуд.
Коли те, що задумали, зробили, Уллянка запропонувала бабці ще раз глянути у вікно.
– Ходімо, - мовила та малій.
Коли підійшли до вікна і глянули на грядку, то кота на ній не побачили. Може і справді, подумала бабця, він мишу шукав серед ґрунту, а як знайшов, зловив її і побіг до свого дому? Як би там не було, добрим є те, що кіт пішов.
Невдовзі повернулася з магазину Уллянчина мама. Вона зраділа, коли побачила, що кухня прибрана. Тетяна подякувала своїй мамі та донечці за допомогу і пригостила їх обох різними фруктами, які купила.
ID:
774224
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.01.2018 19:03:51
© дата внесення змiн: 28.02.2023 19:18:37
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
