Осіння симфонія
В осінньому парку
омріюю думками
мелодію дзвінку,
яку несе листками
весела течія
за вітром над стежками,
як світ, в якому я
тебе любив роками.
Нехай кружляє листя
невпинно у танку
і надихає щастям
на радість не крихку.
Нехай багаттям в золоті
калина паленить
і серце у добробуті
любов’ю молодить.
В осінньому саду
зігрію почуттями
стежиноньку святу,
що між двома життями
прямує до весни,
малюючи квітками
ті найсолодші сни,
що змиються дощами.
Нехай співає пташка
для нас свої пісні,
коли на серці важко
в годиноньки сумні.
Нехай осіннім золотом
палає знов і знов,
зігріта тілом змолоду,
безсмертная любов.
У лісі восени
шепочуться гілками
величні ясени
із кленом і дубками
про пору золоту,
яка дала нам шати,
мов ласку й доброту
з якими не змовчати.
Хай не лякають нас
тумани і дощі
проводити свій час
приємно для душі.
Хай осінь золота
охоплює вогнем,
щоб сіра самота
пішла в минуле днем.
Віктор Цвіт 14.10.17
Сподобався твір.
