Так хочу на мить вернути, ті роки,
Де за столом вся моя родина.
Віднайти дитинства щасливі стежки
обняла мене мати калина.
Лечу я пташкою у мріях туди,
де наче море трави вколіно.
Цвітуть в розмаю яблуневі сади ,
Налила плід - ягода малина.
А тато, як молодий місяць казкар
Взяв на руки підкинув у небо.
Нахиляв всесвіт, увесь світ із за хмар,
На зорях розгадувала ребус.
Так хочу я полинути до Дністра,
Зоряним птахом на семи вітрах.
На березі весни цвісти, як верба
На вітті щебетати наче птах.
У сяйві зорянім ніжнім розмаю,
Стрічати першу зірку край неба.
Милуватись , як цвіте липа в гаю
Нахилить друже щастя для тебе.
Хочу йти босою між росяних трав,
Глянути хоч раз місяцю в очі.
Згадати , ту мить, як мене надихав...
Малювати рай - зоряні ночі.
Там у білому цвіті весни у снах,
щебечу наче пташка я пісні.
Збирала в кошик, як мід груші в садах,
Розквітала як мальва навесні.
Цвіла я наче соняшник під сонцем ,
Розпускала золоті пелюстки .
Ловила метелики під віконцем,
У свої долоні - юні роки.
Так хочу рідних до себе обняти,
Сказати, як я їх щиро люблю.
Щоб відкрила двері мати до хати,
Витерла з очей сльози від жалю.
Так хочу у руки телефон взяти,
Набрати номер і подзвонити.
Чути голос мами, тата і брата,
Своє щастя з ними розділити.
Але нажаль, вже нікого немає -
Закрита хата на ключ, на замок.
Листопад... в саду листя догорає,
Йду у заметіль, важчає мій крок.
2--------------------
НАДИХНУВ ПОЕТ В ВІНТОНЯК
Дивлюсь я у нічне вікно,
зірка впала прямо у серце.
Життя наче німе кіно,
Пролетіло у ритмі скерцо.
Стою я на краю неба,
Дивлюсь у дзеркало ночі я.
Відцвіла гілка вишнева,
Опадає листя в забуття.
Йду я осінь, у листопад...
Перший білий сніг впав на скроні.
Невернути літо назад,
Роки швидко летять мов коні.
Не літаю, як орел вдаль...
з осінню, як голуб воркую.
На душі туга і печаль,
за тим, що не збулось - жалкую.
А там, де я вчора ходив,
Там вже отави пожовтіли.
Ключ до раю згубив між жнив,
Верби у косах посивіли .
Позаду, так багато літ
Впереді до зими кілька днів .
На моїх очах змарнів світ,
Жду я сонця, щоб день мій зігрів .
Здається, що я ще не жив,
вже осінь, листопад, заметіль.
Гріє душу пісні мотив,
музика дощу лікує - біль.
ДИВЛЮСЬ НА ЗОРЕПАД
Дивлюсь на зорепад в нічне вікно,
зірка упала прямо у серце.
Життя неначе німе кіно,
Пролетіло повз у ритмі скерцо.
Стою мовчки на краю неба,
Дивлюсь у дзеркало ночі вдаля.
Відцвіла вже весна вишнева,
Опада жовте листя в забуття.
Йду в осінь, золотий листопад...
Перший білий сніг упав на скроні.
Неповернути літо назад,
Роки швидко летять наче коні.
Не літаю, як орел удаль...
Із осінню, як голуб воркую.
На душі дика туга, печаль,
І за тим, що не збулось - жалкую.
А там, де я учора ходив,
Там пишні отави пожовтіли.
Ключ до раю згубив поміж жнив,
Вже верби у косах посивіли .
Сплило за водою стільки літ
До зими лишилось ще кілька днів .
На моїх очах гасне цей світ,
Чекаю сонечка , між яворів .
А здається, що я ще не жив,
А вже осінь, листопад, заметіль.
Гріє так душу пісні мотив,
музика дощу лікує мій біль.
ID:
1072207
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 15.11.2026 10:47:07
© дата внесення змiн: 19.11.2026 16:30:37
автор: Чайківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|