Так хочу на мить вернути, ті роки,
Де за столом вся моя родина.
Віднайти дитинства щасливі стежки
обняла мене мати калина.
Лечу я пташкою у мріях туди,
де наче море трави вколіно.
Цвітуть в розмаю яблуневі сади ,
Налила плід - ягода малина.
А тато, як молодий місяць казкар
Взяв на руки підкинув у небо.
Нахиляв всесвіт, увесь світ із за хмар,
На зорях розгадувала ребес.
Так хочу я полинути до Дністра,
Зоряним птахом на семи вітрах.
На березі весни цвісти, як верба
На вітті щебетати наче птах.
У сяйві зорянім ніжнім розмаю,
Стрічати першу зірку край неба.
Милуватись , як цвіте липа в гаю
Нахилить друже щастя для тебе.
Хочу йти босою між росяних трав,
Глянути хоч раз місяцю в очі.
Згадати , ту мить, як мене надихав...
Малювати рай - зоряні ночі.
Там у білому цвіті весни у снах,
щебечу наче пташка я пісні.
Збирала в кошик, як мід груші в садах,
Цвіла , як мальва -ружа навесні.
Так хочу рідних до себе обняти,
Сказати, як я їх щиро люблю.
Щоб відкрила двері мати до хати,
Витерла з очей сльози від жалю.
Так хочу у руки телефон взяти,
Набрати номер і подзвонити.
Чути голос мами, тата і брата,
Своє щастя з ними розділити.
Але нажаль, вже нікого немає -
Закрита хата на ключ, на замок.
Листопад... в саду листя догорає,
Йду у заметіль, важчає мій крок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072207
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2026
автор: Чайківчанка