Вона тихо ступала по різьбленому листу:
«Тільки б не зрушити цієї картини!»
Коли вперше малюєш чи пишеш лист —
Аркуш наполовину.
І думками влягались листок за листом,
Як на овиді осінь-провина.
Відучора вони, мов рядок за рядком,
І на шовк, на сатин, на мереживний сон —
Золота середина.
Ще б ходила, блукала, повільно плелась,
Мерехтіла квітковим плащем на зиму...
Аж здивовані зорі і сонцем, і дощем
Зітхали: «Дивна...» — як за руку вела листопад,
Але досі була невимовно красива!