Решту вечора вони просиділи майже в повній тиші. Свічки повільно догоряли, плавлячи віск, який важкими краплями стікав на стіл — так само важко, як і ця мовчанка, що повисла між ними. Сашко кілька разів намагався змінити тему, заговорити про якісь побутові дрібниці чи плани на тиждень, але Уляна відповідали односкладно, тримаючи думки десь глибоко в собі. Коли прийшов час прощатися, її поцілунок у щоку був незвичайно прохолодним. Сашко йшов додому з важким серцем, відчуваючи, що якась тонка, але надважлива ниточка між ними щойно надломилася.
Наступного дня вони зустрілися, як завжди, біля лавочки під липами. Раптом до лавочки підійшла шумна компанія — це були колишні однокласники Уляни. Побачивши її, вони вибухнули емоціями, адже дівчина вже давно зникла з їхнього горизонту, не з'являлася на спільних вечірках і ніби обірвала всі старі зв'язки. Проте радість зустрічі швидко змінилася неприємним для Сашка тоном.
Однокласники Уляни виявилися вихідцями із заможних родин, і їхній матеріальний статус разюче відрізнявся від його скромного життя. Розмова швидко перетворилася на ярмарок марнославства. Однокласники почали навперебій хвалитися своїм благополуччям: хтось голосно обговорював новеньку машину, яку щойно купили батьки, демонстративно крутячи в руках брелок, хтось хвалився дорогим одягом чи планами на відпочинок за кордоном. На тлі цих розмов про батьківські капітали Сашко почувався абсолютно чужим і скутим.
Свою вільну руку він просто сховав у кишеню старих джинсів, замовкнувши й остаточно відсторонившись. Проте Уляна миттєво зчитала цю мовчазну зміну в настрої Сашка. Щоразу, коли в розмові пролітали чергові зверхні випади чи завуальовані натяки на гроші та статки, вона ще міцніше стискала іншу його долоню, яку не випускала зі своєї.
Сашко був вдячним батькам за те, що мав. Приниженим він себе не відчував, бо, в принципі, ніколи не гнався за матеріальним, однак така розмова не надихала героя твору. Бажання підтримувати її в нього не було