***
Пів зойку на розпечених вустах.
О, скільки можна дертися на стіни?
Обкладена святими несвята
ніяк не навіщує переміни.
Буває ж так: обценьки – не душа!
Топтати б грань і лущити покуту…
Але ж бо ні - сидить серед пошан
і вергає на всіх жаску отруту.
Попечені, попечені слова!
Такі смішні - іще жадають істин!
Хтось білу стрічку із плеча зірвав,
натомість увігнавши болю вістря.
А двері ж не прочиняться самі!
За ними - світло, мало б бути світло!
Допоки підкоряєшся пітьмі -
не видно світу...
21.10.26 р.