***Пів зойку на розпечених вустах…

***
Пів  зойку  на  розпечених  вустах.
О,  скільки  можна  дертися  на  стіни?
Обкладена  святими  несвята
ніяк  не  навіщує  переміни.

Буває  ж  так:  обценьки  –  не  душа!
Топтати  б  грань  і  лущити  покуту…
Але  ж  бо  ні  -  сидить  серед  пошан
і  вергає  на  всіх  жаску  отруту.

Попечені,  попечені  слова!
Такі  смішні  -  іще  жадають  істин!
Хтось  білу  стрічку  із  плеча  зірвав,
натомість  увігнавши  болю  вістря.

А  двері  ж  не  прочиняться  самі!
За  ними  -  світло,  мало  б  бути  світло!
Допоки  підкоряєшся  пітьмі  -
не  видно  світу...

21.10.26  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070941
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2026
автор: Леся Геник