Допоки серце стукотить,
Допоки я дишу
На цьому світі кожну мить
Свого життя, пишу
Я вірші ті, які з глибин
І серця, й голови
Крізь часу неупинний плин
Зринають. Шум трави,
Дзюрчання рік, пташиний спів,
Блакитні небеса,
Рослинний світ степів, лісів…
Їх чарівна краса –
Все це і надиха мене
Писати вірші ці,
Збудивши щастя чарівне
В душі, що на лиці
Моїм малює щирий сміх
І радісний такий,
Що я б хотів, щоб він у всіх
Був, доки є живий
Іще кожнісінький із нас,
Допоки не мине
На світі цім життєвий час
Наш – все життя земне.
Пишу я вірші. В них думки
І почуття свої
Я виражаю залюбки.
Вони ж відтак твої
Всі будять так, немов зі сну,
Торкаючи душі
Твоєї чуйную струну
І серця теж. Віршí –
Не просто лиш сукупність слів
І строф. Це цілий світ,
Моїх думок і почуттів
Це апогей, зеніт.
Євген Ковальчук, 13. 06. 2022