дерева достатньо високі
щоб захиститися від нерозуміння
п’ять зелених пругких думок
визріли в горіховому стручку
йду крізь сад розсуваючи гілочки
іноді вони б’ють мене по лицю
як вони тоді відчувають це —
лобну твердиню, носовий гребінь,
виличну заокруглість —
може як ще один камінь —
кострубатий і черепний —
в безнадійній боротьбі з
гравітацією?
равлик переповзає мою стопу
його очима я — щось неосяжне
незрозуміле
в його мові немає щодо мене
ні імен ні означень —
лише поезія вологого сліду
якою він зменшує між нами
тертя
вона з нашкірної
часом стає підшкірна
24.07.25
